«Битва за Норвегію». Новий звіт вказує, де можуть виникнути найбільші загрози

Звіт аналізує сценарій конфлікту, в якому дії велися б одночасно в повітрі, на морі, під водою, у кіберпросторі та електромагнітному спектрі. Водночас автори наголошують, що не прогнозують конкретного російського нападу, а описують варіант, підготовлений для потреб оборонного планування. Важливим чинником є час. Значна частина норвезьких програм модернізації має досягти зрілості лише у 2029–2036 роках, тобто пізніше, ніж зазначене у звіті потенційне вікно загрози.

Автори звіту вважають, що класичний наземний наступ на Фіннмарк є менш імовірним сценарієм. Так само вони оцінюють відкриту морську конфронтацію навколо Свальбарду, вказуючи на високу вартість такої операції для Росії. Більшого значення міг би набути тиск, що здійснюється на відстані. У сценарії SSC це могли б бути скоординовані ракетні та дронові удари, кібератаки й диверсійні дії, спрямовані проти ключових елементів норвезької інфраструктури.

Норвегія має в цій системі особливе значення через енергетику та географічне розташування. Згідно з даними, наведеними у звіті, країна у 2025 році забезпечувала близько 54% імпорту трубопровідного газу до ЄС, а в першому кварталі 2026 року — близько 55%. З урахуванням СПГ частка Норвегії становила близько 30% усього імпорту газу до ЄС. Через норвезькі води також проходить телекомунікаційна інфраструктура, а країна відіграє важливу роль у системі перекидання сил НАТО до Північного та Балтійського регіонів.

У звіті зазначається, що Норвегія має сучасні системи, зокрема літаки F-35A, P-8A Poseidon і систему NASAMS. Однак проблемою може бути масштаб потенційної атаки. На думку авторів, нинішня архітектура не була підготовлена до тривалого відбиття масованих хвиль дешевих дронів у поєднанні із застосуванням крилатих і балістичних ракет. Такі дії могли б поступово виснажувати запаси дорогих ракет-перехоплювачів.

SSC також звертає увагу на захист від балістичних ракет. Згідно зі звітом, нинішні норвезькі системи не забезпечують власної спроможності протидіяти таким ракетам, як «Іскандер-М», а NASAMS призначена насамперед для ураження інших типів повітряних цілей. Автори також вказують на недостатньо розвинений ешелон захисту від масованих атак дронів. Вони вважають необхідними дешевші системи перехоплення, розосереджену мережу сенсорів і рішення у сфері радіоелектронної боротьби.

Значна частина звіту стосується можливої співпраці Норвегії з Україною. Автори вказують на досвід, здобутий під час війни у сфері захисту від дронів, радіоелектронної боротьби, безпілотних морських систем і цифрового управління полем бою. На їхню думку, ці рішення можуть бути використані також для захисту великої території та узбережжя Норвегії. Особливу роль могла б відіграти автоматизація, оскільки країна має обмежену кількість персоналу порівняно з територією, що потребує захисту.

Відправною точкою не мала б бути цілком нова структура співпраці. У звіті згадано програму Brave-Norway, оборонну декларацію з Осло від квітня 2026 року, діяльність Kongsberg у Києві та інвестиції, пов’язані з українськими морськими дронами. Автори пропонують розширити ці ініціативи до постійного партнерства у сфері спільного розвитку оборонних спроможностей. Одним із напрямів також має стати розвиток систем перехоплення балістичних ракет і спільні безпілотні проєкти.

Звіт був підготовлений SSC на замовлення української компанії Buntar Aerospace та має підтримати розвиток українсько-норвезького оборонного партнерства. Автори зазначають, що описаний сценарій навмисно є крайнім варіантом, а не прогнозом майбутніх подій. Вони також застерігають, що частина даних про російське військове виробництво має оціночний характер і може змінюватися.