Рівні можливості — це міф. Норвезький дитячий спорт залежить від гаманця батьків

Організований спорт — це найпоширеніша форма позашкільної активності дітей і молоді в Норвегії. Членство в спортивному клубі декларують 72% дітей віком 6–15 років.

Однак участь відрізняється залежно від доходу батьків. У найнижчому квартилі доходу до клубу належить 59% дітей. У найвищому квартилі цей показник становить 83%.

Різниця також помітна у виборі спортивних дисциплін. Футбол залишається найпопулярнішим у всіх групах доходу. Ним займаються від 52 до 58% дітей, а в сім'ях із низьким доходом навіть 68–69%.

Щодо гандболу, то тут різниця більша. У найвищому квартилі ним займаються 23% дітей, а в найнижчому — 14%. Найнижча участь, на рівні 10%, стосується дітей із сімей, які отримують соціальну допомогу.

Доходи батьків також впливають на кількість видів спорту, якими займаються діти. Відсутність будь-якої спортивної активності стосується 41% дітей із найнижчого квартилю доходу. У найвищому квартилі цей показник становить 17%.

Частка дітей, які займаються щонайменше двома видами спорту, зростає разом із доходом. Вона коливається від 21% у найнижчому квартилі до 38% у найвищому. У сім'ях із низьким доходом і тих, хто отримує соціальну допомогу, участь у багатьох активностях значно менша.

Витрати найчастіше називають основною перешкодою для участі дітей у спорті. На це вказують 62% батьків із найнижчого квартилю доходу та 66% сімей, які отримують соціальну допомогу.

Водночас 59% дітей із цієї групи заявляють про бажання частіше займатися спортом. Різниця також помітна в рівні задоволення життям і почутті самотності. Це стосується насамперед дітей, які не беруть участі в організованій спортивній діяльності.